УР 4 ЕYН – позивний легендарної колективної радіостанції Будинку творчості, котра розривала короткі хвилі голосом непереможного Покрова. Вони стали феноменом, явищем зв’язку на коротких хвилях, командою школярів, яка підкорила весь світ разом зі своїм незмінним наставником, Почесним громадянином Покрова, майстром спорту України з радіозв’язку - Миколою Голубом.

Далекий 1975-й став початком історії про безмежну любов до дітей, відданість педагогічній справі і захопленню, що стало сенсом життя.

Микола Гнатович згадує той рік, наче це було лише вчора, а насправді пройшло не одне десятиліття, виросло не одне покоління гуртківців. Тоді його, працівника автотранспортного цеху гірничо-збагачувального комбінату, вже знаного зв'язківця зі власним позивним, запросили до роботи з дітьми. Розкрити малечі світ зв’язку на коротких хвилях, перспективи технічної творчості — цього чекали від молодого керівника, якому належало впроваджувати новий напрямок роботи. Повести дітей за собою можна лише тоді, коли ти сам захоплений улюбленою справою. Це стало головним секретом гуртка, який виріс у відому не тільки у рідному місті, а далеко за межами України, дитячу колективну радіостанцію.

На початку 80-х формувався її дух, головні принципи діяльності, котрі були незмінними протягом півстоліття.

Технічна обізнаність, географічна ерудованість, швидкість реагування у радіомережі і, звичайно ж, командність - все це складові зв'язку на коротких хвилях й запорука успіху, що досягався цілеспрямованістю й наполегливістю. А ще атмосфера щирості й доброти, завдяки чому діти брали все нові вершини, у них виростали крила впевненості і віри в себе.

Телетайп, телеграф, мікрофон — юні зв’язківці опановували усі види зв’язку. Колективка першою знайомила їх з комп’ютерною грамотою і відкривала цілий світ. Гуртківці мандрували мапою, запалюючи позивний у різних куточках земної кулі, з кожним роком міцніючи як потужна команда. Про це на офіційному сайті Покровської міської ради інформує пресслужба міського голови.

Один з випускників Сергій Борт з теплом розповідає, як він “летів” на “колективку”, увесь вільний час та вихідні проводячи на радіостанції.

- Мене до гуртка привів старший брат Микола у п’ятирічному віці, - ділиться Сергій,- працювати в ефірі почав вже у шість. Пам’ятаю, як Микола Гнатович сидів поруч і говорив, щоб я обов’язково вказав свій вік. І як зв’язківці, почувши, що мені лише шість, з радістю вітали початківця і говорили займатися цим спортом, ні в якому разі не залишати його. Всі шкільні роки ми з братом були на станції, приходили і вже будучи студентами. Серйозно готувалися до змагань, досягаючи значних результатів. Колективна радіостанція вплинула і на вибір професії, закінчили Запорізький національний технічний університет. Я - кафедру “Радіоприлади і будування”, спеціальність “Радіотехніка”. Брат — “Захист інформації у комп’ютерних мережах”.

За словами Сергія, це було однією з головних рис Миколи Гнатовича: зацікавити, змотивувати, дати можливість кожному відчути себе частиною команди, причетними до загального результату — до перемоги. Колективна радіостанція відкривала двері всім, хто прагнув навчатися, існувало лише одне правило — повага один до одного, дружнє плече і ніяких шкідливих звичок. “Колективка” перевиховувала затятих хуліганів, тут вони пізнавали зв'язок на коротких хвилях - цілий спектр знань і навичок. Юні спортсмени були й інженерами, й операторами, самі керували технічними засобами та обслуговували їх, вчили англійську, аби бути конкуретними на міжнародних та світових турнірах.

Для Миколи Голуба кожен з вихованців був унікальним, він віддавав дітям усі свої знання і вірив у їхні можливості й сили. Дитяча колективна радіостанція займала найвищі сходинки рейтингів, обходила серйозних супротивників, у тому числі й дорослі команди, ламала усталені стереотипи, один з яких, що радіоспорт — то суто чоловіча справа. Дівоча команда з Покрова ставала абсолютною переможницею найпрестижніших турнірів, здобувала звання кандидатів у майстри спорту, демонструючи блискучі результати.

-Коли згадую Миколу Гнатовича, то одразу тепло стає на душі, він надзвичайно світла, щира людина. Пам’ятаю, як ми завоювали срібло дорослого турніру, обійшли маститих зв’язківців-чоловіків, - розповідає Аліна Карпова, - ніхто не вірив, що у радіоефірі дівчата-школярки. Микола Гнатович так пишався нами і ця гордість за нас, радість спонукали до ще вагоміших перемог.

З кожним наступним роком команда піднімалася все вище, ставала чемпіонами міжнародних і світових турнірів, всеукраїнських чемпіонатів, багаторазовими володарями Кубку України. Микола Голуб з теплотою говорить, як готувалися до кожного турніру, як раділи діти, коли їхній позивний розривав ефір і на інших континентах вітали Покров. Але ще більшою гордістю залишається те, що його вихованці обирали технічні виші, радіоспорт допоміг визначитися у професії.

Про це розповідає і Микола Коробка, чиє становлення як спортсмена з радіозв’язку відбулося саме у колективній радіостанції.

-Хотів би подякувати своєму керівнику Миколі Гнатовичу за професійний та життєвий досвід, який він передав мені. За весь час навчання я запам'ятав лише позитивні моменти з усіх змагань та чемпіонатів. Завдяки захопленню радіозв'язком я придбав знайомих і друзів по всій Україні, побував у багатьох містах і отримав безліч емоцій та приємних спогадів. Хотів би висловити величезну подяку радіостанції UR4EYN та окрему подяку її керівнику, людині з великої літери, Голубу Миколі Гнатовичу.

Випускників колективної радіостанції можна було зустріти в усіх куточках України і не тільки, вони тримали зв’язок зі своїм вчителем з Китаю й Америки, Великої Британії та Німеччини, Іспанії й країн Балтії, підтримуючи радіостанцію. Статистика вихованців вражала, як і перемог.

Микола Гнатович пам’ятає всіх, з усмішкою згадує як робили перші несміливі кроки, а, зрештою, підкорювали радіоефір, здобували звання майстрів та кандидатів у майстри спорту, дехто продовжив справу вже у дорослому віці, має власний позивний, беруть участь у міжнародних та всеукраїнських турнірах. Людмила Васюта, Оксана Бурова, Олександр Житник, Олександр Кормаков, Ігор Копаниця, Андрій Косолапов, Сергій і Микола Борт, Євген Якушенко, Євген Сопін, Олександр Самонін, Микола Коробка, Ілля Рабольт, Ліза Копаниця, Аліна Левченко, Аліна Карпова, Марина Новаковська, Арсен Скворцов, Віолетта Тюра, Катерина Шуліка, Олександр Мамаєв і ще не десятки, сотні вихованців, для яких гурток став важливим у зростанні, виборі життєвого шляху.

У 2017 році уся велика команда колективної радіостанції безмежно раділа за свого вчителя, якому присвоїли звання Почесного громадянина Покрова. Вихованці гуртка ставали стипендіатами міського голови за значні успіхи. Досягнення спортсменів занесені до каталогу технічних здобутків обласного центру науково-технічної творчості та інформаційних технологій учнівської молоді.

-Це було надзвичайно важливо, що Олександр Шаповал не тільки нагороджував дітей, а приходив до радіостанції, цікавився нашим життям, проблемами, допомагав і пишався нами, - говорить Микола Голуб.

Ці роки були осяяні золотом медалей, перемогами і ...усвідомленням, що стан здоров’я вчителя погіршується через значні проблеми із зором. У 2021-му колективна радіостанція БТДЮ здобувала свої останні перемоги, її незмінний керівник пішов на заслужений відпочинок.

Але її історія не обірвалася, вона продовжує жити у міському народному історико-краєзнавчому музеї, куди Микола Голуб передав кубки, медалі, матеріали радіостанції. З цими експонатами знайомляться містяни і вже онуки перших зв’язківців 1975 року. Їх зі щирими спогадами переглядають колишні гуртківці.

Цьогоріч колективній радіостанції БТДЮ — 50 років. Вона стала більше, ніж гуртком — дитячою спільнотою, командою, котра залишається найсильнішою — явищем освітньої сфери та радіозв’язку на коротких хвилях.

- Колективна радіостанція БТДЮ є гордістю Покрова, яскравою сторінкою історії міста, - зазначає міський голова Олександр Шаповал, - а її наставник Микола Гнатович Голуб — вчитель з великої літери, він виховав не одне покоління дітей, відкривши їм дорогу у самостійне життя.

Сотні спортсменів з вдячністю говорять про свого наставника, телефонують йому з усіх куточків України й світу, відвідують, коли приїздять до рідного міста і це найбільша радість та гордість для Вчителя. Бо кожен вихованець, то частина його великого серця, яке було віддане дітям і своєму рідному місту.

За інформацією пресслужби міського голови.

 

Щороку 21 березня світ відзначає Міжнародний день людини з синдромом Дауна. Ця дата покликана привернути увагу суспільства до людей із цією особливістю, сприяти їхній соціалізації та руйнувати стереотипи.

У Інклюзивно-ресурсному центрі цей день відзначили яскравою акцією «Сонечко поряд» під гаслом «Трохи інші, але такі ж». Про це на офіційному сайті Покровської міської ради інформує пресслужба міського голови.

Для дітей з особливими освітніми потребами організували творчий майстер-клас із розпису медових пряників. Діти із захопленням прикрашали солодощі у вигляді сонечок, а після – із задоволенням їх смакували.

Такі заходи не лише розвивають дрібну моторику, а й дарують радість спілкування, якого дітям інколи так не вистачає.

Ще одним символічним елементом святкування став флешмоб «Кольорові шкарпетки». Усі учасники заходу, а це діти, батьки, фахівці центру, одягли яскраві шкарпетки, які нагадують про унікальність кожної людини. Разом зробили фотосесію, яку назвали «Відчуй себе особливим». Таким чином демонструючи підтримку та солідарність із людьми із синдромом Дауна.

В Інклюзивно-ресурсному центрі підкреслюють, що те, як буде розвиватися дитина із синдромом Дауна, залежить від усвідомленості та рівня підтримки батьків і суспільства. Прийняття в суспільстві та підтримка — це запорука того, що люди із синдромом зможуть жити повноцінне життя.

Нехай наші зусилля сприятимуть більш доброзичливому та по-справжньому інклюзивному світу, де кожна людина відчувається повноцінною часткою суспільства.

За інформацією пресслужби міського голови.