Берегиня долі – так здавна називали хустку, яка супроводжувала українців протягом усього життя. Цей елемент одягу мав особливе значення, бо з ним були пов’язані найважливіші родинні події. Її передавали у спадок як найцінніший скарб, як оберіг та реліквію.

У Покрові це тепле свято вже традиційно вшановується у міському народному історико-краєзнавчому музеї ім.М.Занудька. Тут про головний елемент національного жіночого вбрання знають все. Багато років музейники досліджують історію українського одягу, зокрема, хустки. Зібрали унікальні взірці, від уквітчаних ситцевих, до тонких шовкових та вовняних, всипаних трояндами й півоніями, оздоблені тороками. Кожна з цих хустинок має свою історію, зберігає тепло господинь, що складали їх у скриню – для буднів, свят…скорботи. Про це на офіційному сайті Покровської міської ради інформує пресслужба міського голови.

Про це у День української хустки розповідали Тетяна Подольчак, Людмила Карандєй, Марина Хода. Разом з вихованцями та викладачами Школи мистецтв «Арт-мюзик» та Музичної школи «Домінанта» «сплітали» хустинами минуле з сьогоденням. Ілюстрували свято прекрасними музичними й поетичними виступами. Розповідали про звичаї, традиції, що хустка не просто елемент одягу – обрядова річ, яку дарували на хрестини, новосілля, пов’язували сватам і хлопцям, які ставали на захист країни.

Кожен регіон України відзначався власною красою пов’язування хустини, як саме – показали музейники під час майстер-класу.

Що хустка – то дорогоцінний спадок, символ зв’язку поколінь, довів творчий колектив гімназії №4. День української хустки вони зустрічали разом з колективом територіального центру. На гостини дівчатка разом зі своїми наставницями Вікторією Оніщенко, Галиною Войтенко та Аліною Морозовою  ішли як і годиться – з гарним настроєм, піснями і навіть власноруч спеченим пирогом. Територіальний центр з теплом, щирістю й радістю зустрічав дорогих серцю гостей.

Свято національного оберегу для сивочолих підопічних центру – то пам'ять, яку зберігають, ділячись щемливими спогадами. Цього дня центр майорів хустинами – білими, червоними, з квітковими та геометричними візерунками. Дівчаткам-гімназисткам розповідали історії, пов’язані з уквітчаними скарбами. Більшість хустин дісталися їхнім господиням у спадок, з кожною ототожнюють щось дуже особисте, дороге, що супроводжує протягом усього життя. Це не просто частина одягу – символ жіночності, вірності, уособлення рідного дому – України. Наш регіон славився яскравими хустинами, з квітковими орнаментами – відображенням квітучої природи.

Говорячи це, берегині терцентру пов’язували дівчаткам хустини, як вчили їх мами, бабусі, передаючи традиції, що переходять з покоління в покоління. Яскравим дефіле з хустинами юні красуні радували жінок, за плечима яких довгі роки. Ті обіймали дівчаток, зізнаючись, що  кожна засяяла справжньою українською красою. Зустріч проходила з піснями, віршами присвяченими національним символам. Викладачі гімназії зазначали, що свято стало справжнім поєднанням двох поколінь – маленьких україночок і мудрих берегинь територіального центру, які разом створили незабутню атмосферу. Такі зустрічі надзвичайно важливі, адже саме через них передається  дітям любов до українських традицій, звичаїв і свят. Вони допомагають зрозуміти, чому ми особливі, чому ми українці, і наскільки багатою є наша історія та культура.

На цьому наголошувала і директор центру Наталія Даниленко. Свято залишило по собі не тільки світлини й добрі спогади,  допомогло відчути дітям та дорослим духовну близькість, яка закладається в усвідомленні, що ти є частиною України.

День української хустки надихнув заклади культури, освіти, де пройшли фоточеленджі, майстер-класи, онлайн-виставки та концерти.

За інформацією пресслужби міського голови.

 

Четверта субота листопада для України і Покрова – то біль і пам'ять за мільйонами людських життів, забраних Голодомором 1932–1933 років і масовими штучними голодами 1921–1923 і 1946–1947 років. Щороку цього дня покровчани згадують страшні сторінки історії, запалюючи свічки за спомин безневинно закатованих.

91 рік минув, а пам'ять людська не забуває і не прощає…З покоління в покоління передається згадка про квітучі села Нікопольщини, що стали безіменними могилами, прихованими комуністичною владою. Але правда жила всі ці роки, вона проявлялася свідченнями очевидців, які говорили про пережите, називаючи імена вбитих родин і імена їхніх катів.

У сірий, заплаканий дощами листопад, покровчани несуть квіти й житній хліб до скорботного Хреста у селищі Базавлук, місця масового захоронення загиблих. Про це на офіційному сайті Покровської міської ради інформує пресслужба міського голови.

Його було встановлено на початку 90-х, коли про Голод почали говорити на повний голос, з того часу щороку спливають нові факти страшної трагедії, яку пережили мешканці Покрова та старостинського округу. Сьогодні знову свічки мерехтіли біля Хреста, на тлі хліба – символу життя…Хвилиною мовчання поминали тих, чиї душі були не відспівані і не оплакані…

Голоси людей, які пережили цю страшну біду, лунають у міському народному історико-краєзнавчому музеї ім. М. Занудька. В музеї зберігається понад 300 спогадів очевидців. За їхніми свідченнями вимальовується мапа смерті – Дніпропетровщина, Харківщина, Київщина, Одещина, Донбас, Вінниця.Останні десятиліття у музеї по крупицях збирають матеріали про Голодомори, щоб ця пам'ять не згасала. "Це особливо важливо сьогодні, коли Україна веде боротьбу за свою незалежність з ворогом, який залишається незмінним протягом століть," - зазначає директор музею Тетяна Подольчак.  Геноцид українського народу продовжується масованими атаками не лише на міста – на пам'ять, на окупованих територіях знищуються пам’ятники Голодомору, переписується історія.

23 листопада у музеї говорили про це, розповідали про передумови та причини планомірного знищення українців, як нації, жорстокого спланованого вбивства, що відбито у документах - Законі про п’ять колосків, режимі чорних дошок. І про жахливі наслідки. За оцінками істориків, у Голодоморах знищено до 14 мільйонів українців. Точної цифри страшних втрат не можуть дати навіть сьогодні…Історик, екскурсовод музею Людмила Карандєй, яка протягом десятиліть досліджує тему Голодомору, зачитували спогади очевидців, кожен з яких відгукувався болем. Ці рядки підсилювали виступи вихованців мистецьких шкіл.

Чорні птахи на білому тлі, зерно, житній хліб та грони калини виступали німими символами постійнодіючої експозиції, що свідчить про трагедію проти людства, біду, яку неможливо осягнути. На цьому наголошував благочинний Православної церкви України м. Покров протоієрей Іван Назарик. Духовенство Покровського благочиння Православної Церкви України звершило молитву за спокій душ жертв Голодоморів.

Запалені у музеї свічки у Загальнонаціональну хвилину мовчання, житня хлібина, від якої символічно відламували шматочки, ніби воскресали душі загиблих. Покров пам’ятає, ніколи не забував пережитого…У вікнах міста спалахували вогники, покровчани приєдналися до Всеукраїнської акції «Запали свічку пам’яті», вшановуючи жертв Голодоморів.

За інформацією пресслужби міського голови.