Культура (116)
Сьогодні особливого значення набувають осередки та люди, які не лише плекають культурну спадщину, а й допомагають громаді зберігати внутрішню стійкість, відчуття єдності та зв’язок із власним корінням. Саме таким для жителів Шолоховського старостинського округу та й не тільки, є Будинок культури.
Це місце, де зустрічаються покоління, народжуються творчі ідеї, відроджуються забуті звичаї та формується жива історія рідного краю.
Заклад очолює Тетяна Алілуєнко, чий багаторічний творчий шлях, відданість своїй справі та щира любов до людей стали міцним фундаментом розвитку сфери культури Шолохового.
Наповнювати кожен захід творчим змістом, створювати особливу атмосферу щирості та натхнення нині допомагає художній керівник Уляна Сольська.
Будинок культури є справжнім простором спілкування, творчості та натхнення. Тут працюють гуртки, реалізуються народознавчі проєкти, проводяться мистецькі зустрічі, екскурсії, майстер-класи та краєзнавчі мандрівки. Особлива увага приділяється дослідженню історії рідного краю. Вихованці гуртків вивчають минуле рідного краю, збирають історичні свідчення земляків, знайомляться з побутом предків, створюють макети історичних об’єктів, беруть участь у музейних та етнографічних проєктах, результатом чого є нагороди і визнання на всеукраїнському та обласному рівнях.
Важливим є те, що до спільної діяльності залучають представників різних поколінь, через творчість колектив також допомагає односельцям долати тривожність, підтримувати ментальне здоров’я, знаходити сили для життя і спілкування. Там проходять арт-терапевтичні заняття, клубні зустрічі, родинні посиденьки, заходи для дітей та людей поважного віку стають джерелом позитивних емоцій і важливою підтримкою для громади.
Водночас Шолоховський сільський будинок культури залишається одним із найактивніших хранителів нематеріальної культурної спадщини нашої громади. Залучають людей до відтворення українських народних свят й обрядів, вивчають петриківський розпис, проводять історичні екскурси та краєзнавчі заходи. Активно співпрацюють з музеєм, бібліотеками, закладами освіти, територіальним центром. Така взаємодія дозволяє реалізовувати масштабні проєкти та робити культурне життя громади змістовним і різноманітним.
Яскравим прикладом такої роботи стала нещодавня реконструкція автентичного українського весілля початку ХХ століття, під час якої презентували не лише обряди й звичаї, а й вбрання, національний стрій, старовинну рецептуру випікання весільного короваю та гілець.
Сьогодні Шолоховський сільський будинок культури є справжнім місцем сили для громади. Тут бережуть минуле, працюють для сьогодення і формують майбутнє. І за всім цим стоять люди, які закохані у свою справу. Щира вдячність їм за збереження духовних основ громади та української душі.
За інформацією пресслужби міського голови.
Published in
Культура
Четвер, 30 квітня 2026 11:47
Вихованки школи мистецтв “Арт-мюзік”— призери конкурсу “РОЗУМфест”
Written by userpressa
Цьогоріч 10-й ювілейний конкурс пройшов під егідою Грегора та Наталії Розумовських.
Захід об’єднав 183 роботи з 12 областей України, продемонструвавши широкий спектр дитячої творчості у номінаціях “Слово”, “Художнє мистецтво” та «Декоративно-прикладне мистецтво». Особливого емоційного звучання конкурсу додали роботи дітей із тимчасово окупованих територій.
Робота покровчанки - 9-річної Анни -Марії Рубахи під назвою “Світло над козацьким серцем” вирізнилася серед багатьох інших щирістю, глибиною та художньою виразністю та здобула І премію у номінації “Художнє мистецтво”. У цій же номінації Дипломами за участь також нагородили Марію Бульбу та Аліну Сокур.
Свій талант юні художниця розвивають під наставництвом викладача Тетяни Думчикової.
Виставка конкурсних робіт, що проходить у палаці гетьмана Кирила Розумовського (м. Батурин Чернігівської області), стала своєрідним віддзеркаленням сучасного дитячого бачення України. Воно різне, емоційне, але сповнене світла і надії.
За інформацією пресслужби міського голови.
Published in
Культура
У Народному історико-краєзнавчому музеї імені М. Занудька нещодавно відбулося чергове засідання клубу «Жіноча вітальня». Він уже став місцем зустрічі активних, творчих і небайдужих жінок громади - простором, де можна бодай на деякий час відкласти щоденні турботи, відчути підтримку однодумців і долучитися до традицій, що надихають та об’єднують.
Цього разу зустріч була присвячена темі нематеріальної культурної спадщини - унікального явища, що формує національну ідентичність і передається з покоління в покоління через традиції, звичаї, ремесла й мистецтво. У сучасних умовах збереження таких надбань набуває особливого значення, адже саме в них зосереджені історична пам’ять і духовна сила народу.
У межах цієї теми зустріч поєднала дві глибокі й символічні складові - петриківський розпис і писанкарство. Символічно, що саме навесні, у період оновлення, учасниці звернулися до цих видів мистецтва, у яких закладені уявлення про красу, гармонію та життєву силу.
Музейна зала створювала особливий настрій і відчуття домашнього тепла. Виставка робіт майстринь органічно доповнювала подію - кожен виріб ніби продовжував історію своєї авторки, передаючи її настрій і натхнення.
З перших хвилин учасниці долучилися до символічного «кола знайомств». Передаючи клубок ниток, вони називали свої імена та ділилися очікуваннями від зустрічі. Так утворилося умовне «мереживо» спільноти - просте, але промовисте нагадування про зв’язок і взаємопідтримку, що одразу налаштувало на щире спілкування.
Гостями «Жіночої вітальні» стали місцеві майстрині, які присвятили себе збереженню й популяризації українського мистецтва. Центральною частиною заходу став відкритий діалог із ними.
Про витонченість і глибину петриківського розпису розповіла Ганна Мельничук. Вона поділилася власним творчим шляхом, згадала зустрічі, що надихнули її, а також історії створення окремих робіт. Особливу увагу присутніх привернули приклади декорування незвичних предметів - зокрема фортепіано, оздобленого елементами петриківського розпису. Окремо майстриня зупинилася на символіці квітів і значенні кольорів, що формують настрій і зміст кожної композиції.
Не менш цікавою стала розмова з Оксаною Муравецькою, яка представила свій творчий досвід і розповіла про захоплення писанкарством, вишивкою та іншими видами народного мистецтва. Вона поділилася знаннями про традиції створення писанок, особливості орнаментів і значення символів, закладених у візерунках. Йшлося не лише про техніку, а й про внутрішній стан - уважність, зосередженість і настрій, з якими народжується кожна робота.
Після виступів гостей зустріч природно перейшла у тепле, невимушене спілкування. До мистецької частини долучився вокальний ансамбль «Барви», подарувавши присутнім душевні пісні, сповнені щирості й світлого настрою. Їхній спів об’єднав залу - багато хто підспівував, підтримуючи атмосферу єдності та живого емоційного відгуку.
Особливо зворушливим став фінал зустрічі. До розмови долучилась Ірина Литвинова, мама загиблого захисника, почесного громадянина міста Покров Олександра Мостіпана. Вона звернулася до учасниць із теплими словами вдячності - за щирість цієї зустрічі, підтримку та можливість бути разом. Жінка поділилася особистими спогадами та прочитала власний вірш, написаний болючими роздумами. Ці слова звучали тихо, але проникливо, знаходячи відгук у кожному серці.
На знак пам’яті вона передала музею родинні реліквії - вишиванку сина, перешиту колись із вишиванки прадідуся, а також старовинні рушники з Вінниччини, звідки вона родом. Цей дар став не лише поповненням музейної колекції, а й символом неперервності поколінь, пам’яті та любові, що живе попри втрати.
За інформацією пресслужби міського голови.
Published in
Культура
У післявеликодні дні, коли весна остаточно вступає у свої права, по-особливому відчувається потреба в теплі, єдності та добрих родинних традиціях.
Саме таку атмосферу вдалося створити колективу Шолоховського будинку культури, підготувавши світле , зворушливе свято. Директор закладу Тетяна Алілуєнко та фахівець Уляна Сольська продемонстрували глибоке розуміння народних традицій, об'єднавши дітей, молодь і старше покоління навколо української культурної спадщини.
Свято стало своєрідною етнографічною мандрівкою. Через пісню, гру, слово й обрядовість гості мали змогу відчути атмосферу українського Великодня.
Звучали веснянки, діти читали вірші, розігрували обрядові сценки, залучаючи до дійства глядачів. У простих, звичних з дитинства речах, таких як вербова гілочка, писанка, пасочка, святковий кошик, відкривалася глибина народної пам'яті. Органічно вплетені у програму народні ігри та традиційні танці створили живий діалог поколінь.
Усім разом вдалося відтворити ту атмосферу української хати, де кожен елемент підготовки до Великодніх свят має глибоке символічне значення.
Зворушливим акцентом свята стали дитячі щирі побажання миру й добробуту для України, що сьогодні звучить особливо актуально. Святкова зустріч у Шолоховському будинку культури стала прикладом того, як через культуру та традиції зберігається національна ідентичність та єднається громада.
За інформацією пресслужби міського голови.
Published in
Культура
Великодній період здавна наповнений особливим змістом - це час тиші в серці, внутрішнього світла та повернення до традицій, які підтримують і додають сили. Яскравим елементом підготовки до свята є писанкарство - унікальне мистецтво, що поєднує символіку, історію та віру в силу оберегів.
У ці дні в Народному історико-краєзнавчому музеї імені М. Занудька панує особлива атмосфера - тепла, щира й натхненна. Тут уже не перший рік відбуваються творчі зустрічі та майстер-класи з писанкарства, які об’єднують людей різного віку.
Цьогоріч заняття проходили у світлиці музею - серед старовинних експонатів, у затишній, майже домашній атмосфері. Простір, наповнений історією, допомагав зосередитися, відчути глибину традицій і знайти спокій, якого так бракує у повсякденні.
Від юних покровчан до людей поважного віку - усі із зацікавленням долучалися до творчого процесу. Діти працювали з щирим захопленням, відкриваючи для себе нове ремесло, раділи першим візерункам і з гордістю демонстрували власні писанки. У їхніх очах - живі емоції, щира радість і відчуття маленького дива, створеного власноруч.
Писанкарство тут постає не просто як декоративне мистецтво, а як жива мова символів. Майстриня-писанкарка Оксана Муравецька знайомила учасників з історією та значенням орнаментів, навчала працювати з живим вогнем, воском і писачками. Кожен мав змогу створити власну, неповторну писанку - як символ добра, захисту й надії.
Творча атмосфера занять дарувала учасникам щирі емоції та особливі враження. Вони дякували за можливість бодай на деякий час зануритися у світ традицій, відчути тепло спільної справи та віднайти внутрішню рівновагу.
Директор музею Тетяна Подольчак підкреслила, що такі зустрічі мають глибоке значення, адже допомагають зберігати культурну спадщину, підтримують інтерес до історії та формують повагу до національних традицій.
Передвеликодні зустрічі ще раз доводять: традиції живуть там, де їх бережуть і передають далі - через живе спілкування, творчість і щире бажання зберегти своє.
Упродовж цього періоду цікаві тематичні зустрічі та майстер-класи також відбулися у закладах культури й освіти, позашкільних освітніх установах, бібліотеках, Будинку культури Шолохового і клубних закладах громади. Такі ініціативи наповнюють передсвяткові дні теплом, змістом і тихою вірою в добро, яке ми творимо разом.
За інформацією пресслужби міського голови.
Published in
Культура
«Ляльки миру» - конкурс, що об’єднав навколо важливої теми. Організований Дніпровською академією неперервної освіти, він продемонстрував, як через творчість можна передавати глибокі сенси, підтримувати одне одного та зберігати культурні традиції. Серед учасників гідно представили рідне місто й освітяни Покрова, зокрема педагоги закладів дошкільної освіти, для яких така творча діяльність є важливою складовою виховання та розвитку дітей.
До участі в обласному етапі конкурсу було представлено 55 художніх виробів, виконаних у різних техніках. Учасники презентували як індивідуальні, так і колективні роботи, кожна з яких стала окремою історією - щирою, символічною та змістовною.
Серед переможців - творчі колективи закладів освіти, чиї роботи вирізнялися майстерністю виконання та глибиною задуму.
Дипломи І ступеня здобули колектив дошкільного підрозділу ліцею № 2 Покрова з композицією «Лялька-мотанка - Лялька Миру», над якою працювали вихователі Олена Таган та Алла Шевченко під керівництвом вихователя-методиста Ірини Садоян і керівника закладу Лариси Мякотіної, а також колектив закладу дошкільної освіти № 22 з композицією «Сакральний оберіг українського народу “Хай буде мир в Україні”», авторкою якої є Світлана Вшивкова, а керівником проєкту - Марія Євич.
Диплом ІІІ ступеня отримав заклад дошкільної освіти № 21. Вихователь Ольга Лук’яненко під керівництвом директора Інни Дощенко, представила композицію «Мати Стефанія», яка привертає увагу силою образу.
Усі представлені роботи вирізнялися естетичністю та глибоким змістом. У кожній ляльці - не просто декоративний образ, а вміщено цілий світ, у якому поєднуються пам’ять поколінь, національні традиції та сучасні відчуття. Через свої роботи автори передають ідеї миру, єдності та взаємоповаги.
Особливо важливо, що такі ініціативи згуртовують освітянські колективи, зміцнюють професійну спільноту та підтримують творчу взаємодію в громаді. У непрості для країни часи вони набувають ще більшого значення як можливість зберігати внутрішню стійкість, спільні цінності та віру в майбутнє.
За інформацією пресслужби міського голови.
Published in
Культура
Понеділок, 30 березня 2026 12:15
Покровчани блискуче виступили на чемпіонаті світу з бальних танців
Written by userpressa
15 березня у польському місті Новий Торг відбувся чемпіонат світу IDSA World Championship 2026, який зібрав найсильніших представників світового танцювального спорту. Учасники з 20 країн демонстрували не тільки відмінну підготовку – красу й витонченість бальних танців.
У складі збірної України, команди Дніпропетровської області, виступали покровчани, вихованці клубу бально-спортивного танцю «Грація», тренерів Наталії та Антона Пащук. Вони змагалися з найкращими танцюристами світу, достойно представили рідне місто та Україну.
Міжнародне журі високо оцінили підготовку вихованців «Грації». За майстерне виконання програми Анастасія Дашковська та Поліна Наумчик отримали звання майстрів спорту України. Станіслав Судольський, Сніжана Метельська, Марта Пруднікова – кандидатів у майстри спорту України.
За інформацією пресслужби міського голови.
Published in
Культура
У міському Народному історико-краєзнавчому музеї імені Миколи Занудька довгі роки дбайливо зберігають пам’ять про місто та його мешканців. Тут прагнуть зробити минуле близьким і зрозумілим для сучасників, перетворюючи його на цікаву і доступну історію життя людей.
Музей започаткував новий формат зустрічей - щирий діалог, у якому історія постає через особисті розповіді. У центрі уваги - люди, їхній життєвий шлях, спогади, мрії та досвід.
Зустрічі відбуваються у затишній атмосфері музейного простору, за участі самих героїв або їхніх рідних і близьких. Це неспішні, довірливі розмови, де кожен спогад набуває особливого значення та тепла.
Іноді розповіді перегукуються з подіями, важливими для міста, проте головне - людські історії, які розкривають минуле і допомагають краще зрозуміти сьогодення.
Щоб більше людей могли їх почути та прочитати, записи зустрічей і письмові розповіді публікують на сторінках музею у соціальних мережах. Так історії стають доступними для всіх, хто хоче відчути живий зв’язок із минулим і заглибитися у деталі життя людей, що творили місто.
Ці щирі розмови та письмові історії допомагають побачити місто крізь долі його мешканців. І саме у таких спогадах, розповідях та емоціях відчувається Покров сьогодні - теплий, живий і близький кожному.
За інформацією пресслужби міського голови.
Published in
Культура
У школі мистецтв «Арт-мюзік» відбувся концерт-присвята українським захисникам у виконанні піаністки Людмили Чичук.
Неперевершені твори Мирослава Скорика, українські народні пісні в обробці Олександра Саратського лунали цього дня у залі школи. Свій концерт відома не лише в Україні, а й за її межами піаністка назвала «Заповіт», вклавши у це слово глибинний сенс.
Відома українська концертуюча піаністка, лауреатка міжнародних конкурсів і волонтерка, Людмила Чичук у Покрові вперше. Про місто, що стало прихистком для тисяч переселенців їй розповів давній товариш, Народний Герой України Анатолій Водолазький. Сьогодні Анатолій Данилович проживає у нашому місті. Разом з директором школи мистецтв «Арт-мюзік» Ганною Доценко вони наблизили зустріч покровчан з непересічною особистістю, музикантом, чия творчість підтримує, надихає – наближає Перемогу.
Розпочинаючи концерт, який став діалогом мисткині з глядачами, Людмила Чичук розповідала присутнім про Анатолія Водолазького, людину, яка підняла український стяг у центрі окупованої Дружківки, що на Донеччині, ще у 2014 році, якого піддавали тортурам, але не зламали його духу, віри у перемогу України. Цього вечора разом з дружиною Ларисою Іванівною Анатолій Водолазький теж був у залі школи, проживаючи кожен музичний твір, що увібрав у себе минуле й сьогодення України.
На цьому наголошувала Людмила Чичук, підкреслюючи, що такі зустрічі мають важливе значення. Випускниця Національної музичної академії України імені Чайковського, викладач Київського державного музичного ліцею імені Миколи Лисенка, учасниця Революції Гідності та Майдану, вона ще у 2016 році започаткувала власний арт-проєкт «Сила мистецтва». Цей проєкт про підтримку і допомогу, він несе правду про наших незламних воїнів, розповідає про нашу культуру. Силою музики Людмила Чичук привертає увагу до подій в Україні, говорить про Героїв, людей, котрі відстоюють власну державність. Як волонтер, вже багато років у співпраці з благодійниками системно допомагає ЗСУ та родинам полеглих воїнів. За просвітницьку і волонтерську діяльність, популяризацію українського мистецтва, Людмила Чичук була відзначена численними подяками й нагородами.
А її проєкт став тією силою, яка згуртовує, спонукає до роздумів та дії. Піаністка представила його не лише у різних куточках України, а й за кордоном. Серію виступів презентувала у містах США у співпраці з благодійною організацією United Help Ukraine.
Для Покрова концерт-присвята став подією, одкровенням про час і його Героїв. Кожен акорд відгукувався у серці, створюючи особливу атмосферу. Людмила Чичук зазначала, наскільки значима для неї кожна зустріч, бо відкриває думки і переживання людей, які вболівають за свою землю, за її майбутнє.
Свій виступ вона завершувала рядками добровольця, поета, письменника, журналіста Бориса Гуменюка, з яким особисто знайома. Зараз мужній воїн рахується зниклим безвісти… Людмила Чичук прочитала вірш «Заповіт», який став підгрунтям концерта-присвяти. У тиші залу лунали слова правди про війну, про незламних захисників…Вона дякувала покровчанам за пам'ять про тих, хто відстоює рідну землю.
Відома піаністка не тільки спілкувалася з глядачами, а й провела творчий майстер-клас для викладачів та учнів мистецьких шкіл. Передала школі мистецтв повне зібрання фортепіанних творів основоположника української класичної музики Миколи Лисенка, від імені праправнука композитора, теж Миколи Лисенка, який сьогодні боронить Україну. Відвідала міський народний історико-краєзнавчий музей ім.М.Занудька.
-Я у Покрові вперше, у цьому прекрасному місті. З перших хвилин зрозуміла, що громада дбає про свою історію, пам’ятає тих людей, що пройшли крізь горнило війн , - ділилася Людмила Чичук. - Немає покоління українців, якого б не торкнулася війна, хто б не боровся за власну ідентичність, культуру. Ця тема наскрізно проходить через мою творчість. Сьогодні глядачі розуміли це. Для такої громади гралося легко, бо люди слухали музику, жили нею.
За інформацією пресслужби міського голови.
Published in
Культура
Публічна бібліотека громади знову отримала цінне поповнення книжкового фонду. Це добірка сучасних видань від книжкового волонтера, історика та викладача Олександра Сапронова.
Серед переданих видань — художня література, історичні праці, твори українських і зарубіжних авторів, книги для підлітків та дорослих. Таке різноманіття дозволить задовольнити читацькі інтереси різних поколінь.
У час, коли українське слово має особливу вагу, кожна книга стає джерелом підтримки, натхнення і світла.
Окрім цього, Публічна бібліотека та філії отримали в подарунок від сучасної української поетеси Роксолани Алієвої по примірнику поетичної збірки «Крила». Бібліотекарі зазначають, що поезії є відображенням нашого сьогодення, сповненого викликів, надій і незламної віри. Збірка надихає на власний політ — сміливий, вірний собі та своїм цінностям, говорить про силу духу й світло всередині кожного з нас.
За інформацією пресслужби міського голови.
Published in
Культура
More...
Не тільки навчати, а й спонукати до творчих пошуків та самореалізації – одне з головних завдань закладів, що прагнуть розкрити потенціал кожного вихованця. Тут вчать відчувати прекрасне і не боятися експериментувати з музикою, словом, образотворчим мистецтвом.
Результатом спільної роботи дітей та викладачів стають конкурси всіх рівнів, де підготовка юних покровчан, їхні мистецькі знання, отримують найвищі оцінки журі.
Так, учні школи мистецтв «Арт-мюзік» вкотре порадували своїми успіхами. Першу премію у номінації інструментальний жанр (фортепіано ) Двотурового міжнародного багатожанрового дистанційного фестивалю- конкурсу здобула Надія Думчикова, вихованка Наталії Остапчук. Ще одна учениця викладача, Мирослава Соловйова, завоювала «золото» у двотуровому міжнародному багатожанровому дистанційному фестивалі - конкурсі мистецтв CHRSTMAS STAR .
Друге місце III Міжнародного двотурового конкурсу мистецтв "Зимова мистецька премія" зайняла Ангеліна Апціаурі, учениця Анастасії Бойко-Костіної.
Гідно представили Покров і вихованки музичної школи «Домінанта».
Єлизавета Шевченко стала лауреат І Премії ІV Всеукраїнського конкурсу мистецтв "Зимові Ігри", номінація "естрадний вокал", керівник талановитої дівчинки є Лариса Курочкіна.
Ще дві вихованки викладача - Ліза Шевченко та Катерина Ларіонова завоювали ІІ премію у Всеукраїнському конкурсі мистецтв "Зимові ігри" (номінація "народний вокал").
Вітали переможців конкурсу "Юні таланти" у музичній школі «Домінанта». Заклад започаткував творче змагання, як ще один важливий крок у мистецькому зростанні вихованців. Конкурс проходить на народному відділі школі, у ньому взяли участь 30 учнів, які виступали у п’яти номінаціях: "Дебют", "Юні відкриття", "Юні музиканти", "Юні віртуози", "Гармонія". Як зазначають організатори, діти показали високі результати, отримавши заслужені винагороди. Та, найголовніше, юні музиканти змогли показати власні досягнення, презентувати себе на великій сцені.
Розкриваючи дітям неосяжний світ творчості, осередки культури навчають шанувати національну спадщину, досліджуючи її багатогранність та підкорюючи нові мистецькі вершини.
За інформацією пресслужби міського голови.
Published in
Культура
Четвер, 26 лютого 2026 14:12
«Жіноча вітальня» - простір довіри, натхнення й єднання
Written by userpressa
У День української жінки, коли ми з особливою вдячністю говоримо про силу, мудрість і незламність наших берегинь, - у Покрові народилася нова добра традиція. У світлиці Народного історико-краєзнавчого музею імені М. Занудька вперше відчинила двері «Жіноча вітальня» - простір, де тепло народжується з поглядів, а довіра - зі щирого слова.
Того дня музейна зала ніби дихала по-іншому. Тепле світло ламп ковзало по вишитих рушниках, зупинялося на старовинних скринях і глиняному посуді, торкалося речей, що пам’ятають голоси наших пращурів. У цих стінах, серед давніх народних ужитків, особливо відчувалася спадкоємність традиції - невидима нитка, що поєднує покоління українських жінок. Лагідна мелодія у виконанні Наталі Дев’ятко м’яко огорнула присутніх, задавши зустрічі спокійний, щемкий і водночас світлий настрій.
У «Жіночій вітальні» зібралися представниці різного віку й професій - освітянки, працівниці культури, представниці громадських ініціатив і соціальної сфери, жінки з управлінським досвідом та творчі особистості. У кожної - своя історія, свій досвід, своя дорога. Та всіх об’єднувало спільне - любов до рідного міста.
Ведуча заходу, директор музею Тетяна Подольчак, наголосила: «Жіноча вітальня» - це не просто клуб, а затишний простір підтримки, натхнення й єднання. Символічно, що він народжується саме в день, коли ми вшановуємо українську жінку - ту, яка вміє бути ніжною й сильною водночас, яка тримає на своїх плечах родину, громаду, країну.
Начальник відділу культури Надія Тарасенко підкреслила, що такі зустрічі особливо важливі сьогодні - адже вони дають змогу відчути плече поруч, народжувати нові ідеї та підтримувати одна одну добрим словом.
Особливого звучання вечору надали історії запрошених героїнь.
Першою до розмови запросили Наталію Горбенко. Багато років її життя було пов’язане з юридичною діяльністю, що вимагала відповідальності й виваженості. Та поряд із серйозними справами в її серці завжди жила творчість. Вона і стала для неї тихою гаванню - місцем, де думки впорядковуються, а душа знаходить спокій. Її розповідь про внутрішню рівновагу та гармонію між життєвим досвідом і мистецтвом звучала особливо проникливо. Представлені картини й речі, оздоблені бісером, вражали тонкістю роботи та терплячою любов’ю до краси. Міні-виставка її робіт стала свідченням того, що творчість здатна наповнювати душу світлом і дарувати відчуття гармонії.
Другою гостею стала Світлана Назарик - учителька й дружина священника. Її слова були тихими, але глибокими. Вона говорила про жіноче покликання - бути опорою, підтримкою, джерелом світла для дітей, родини, громади. Про силу слова, що може зцілити й надихнути. Про віру - не гучну, а щоденну, яка живе в конкретних вчинках і турботі. Невеличка притча, якою вона поділилася, стала делікатним нагадуванням - жінка здатна примножувати світло навіть там, де його бракує.
Глибокий відгук у серцях викликала розповідь Олени Козоброд – демобілізованої військовослужбовиці ЗСУ, а в минулому музичної керівниці, яка в складний для країни час стала на її захист. Її історія - про випробування, втрати, внутрішню боротьбу й повернення до цивільного життя з новими сенсами. Це шлях сили, гідності та відповідальності. Її життєва дорога викликає глибоку пошану й щире захоплення стійкістю та незламністю. Пісні у її виконанні звучали як відверта розмова - з болем, але й з надією. У кожній ноті відчувалася правда пережитого й віра в майбутнє.
Кожна історія знаходила свій відгук, торкаючись чогось особистого й важливого. Разом співали знайомі пісні - і в тих спільних голосах народжувалося відчуття єдності.
Атмосфера була щирою та теплою - такою, де не потрібно багато слів, бо головне читається в очах.
Фінальним акордом стало символічне «Коло єднання». Різні долі, різний досвід - але одне українське серце. Учасниці говорили про важливість підтримки, жіночу солідарність і потребу мати місце, де можна бути собою. Спільне фото на згадку зафіксувало цю мить - світлу, усміхнену, сповнену надії. Воно стало символом народження нової традиції.
Завершилась зустріч теплим чаюванням. За горнятком духмяного чаю гості смакували запашний пиріг, спечений дбайливими руками майстрині, керівниці Шолоховського будинку культури Тетяни Алілуєнко.
«Жіноча вітальня» лише починає свою історію. Нехай кожна наступна зустріч додає наснаги, віри в себе та відчуття плеча поруч - бо разом жінки здатні творити світло навіть у найскладніші часи.
За інформацією пресслужби міського голови.
Published in
Культура
21 лютого ми відзначаємо Міжнародний день рідної мови, який вкотре нагадує: слово має силу. Воно здатне підтримати, надихнути, об’єднати. Для українців мова - це не лише засіб спілкування, а й ланцюжок, що з’єднує покоління, невидимий оберіг, який супроводжує нас у щоденному житті.
Сьогодні українська звучить особливо виразно. Вона стала голосом нашої гідності, знаком приналежності до своєї країни, джерелом внутрішньої стійкості. Через слово ми зберігаємо історію, передаємо традиції, формуємо світогляд.
У закладах культури, освіти до цього дня відбулися тематичні заходи, що об’єднали різні покоління. Учні брали участь у мовних вікторинах і творчих конкурсах, розгадували загадки, працювали в командах, декламували поезію та створювали власні тексти. У дитячих голосах звучала щирість, а в очах - зацікавлення й гордість за рідне слово.
Бібліотеки й культурні простори запросили охочих на літературні читання, розмовні зустрічі та тематичні виставки. Говорили про історію української мови, її непростий шлях і значення в сучасному світі. Лунали пісні та поетичні рядки, що наповнювали зали особливою атмосферою тепла й єдності.
Так, у публічній бібліотеці відбулося засідання розмовного клубу «Мова як ідентичність». Учасники згадували постаті, які творили історію українського слова - Тараса Шевченка, Лесю Українку, Ліну Костенко, розвінчували мовні міфи, впізнавали авторів відомих цитат, відкривали для себе діалекти й призабуті слова. Зворушливим став фінал зустрічі, коли кожен назвав своє «слово сили», що асоціюється з Україною.
У бібліотеці-філії №1 для дітей юні читачі говорили про красу й чарівність рідної мови, пояснювали фразеологізми, добирали влучні відповідники та читали вірші, наповнюючи простір мелодійним українським звучанням.
У ліцеї №2 День мови відзначили пізнавальним квестом - старшокласники виконували творчі мовні завдання, а п’ятикласники розгадували ребуси, шукали антоніми й розкривали мовні скарби. У ліцеї №5 пройшли виховні години з вікторинами та мовними іграми, під час яких учні розмірковували про роль мови у збереженні культури. А в ліцеї №6 години спілкування для молодших школярів відбулися під гаслом «Наша мова - наша перемога!», нагадуючи, що в кожному слові живуть історія й душа народу.
День рідної мови став нагодою ще раз усвідомити: вона живе там, де її люблять і плекають. Народжується в родинних розмовах, міцніє в освітніх закладів, розквітає в творчості. І поки звучить українське слово - жива й наша національна пам’ять, культура та спільна сила.
За інформацією пресслужби міського голови.
Published in
Культура
Середа, 04 лютого 2026 14:04
"Я ж вам лишаю світи...": 90 років від дня народження Бориса Мозолевського
Written by userpressa
4 лютого Покров відзначає 90 років від дня народження Бориса Мозолевського - видатного археолога, поета, Почесного громадянина міста, людини, чиє ім’я стало символом глибокого зв’язку науки, культури й любові до своєї землі. Доля всесвітньо відомого вченого була тісно переплетена з Покровом, який він вважав своїм рідним містом, що подарувало незабутні зустрічі і відкриття усього його життя.
Золота скіфська пектораль, знайдена Борисом Миколайовичем у 1971 році в кургані Товста Могила, відкрила нову сторінку в осмисленні скіфської культури. Та сам Мозолевський бачив у ній не лише золото - він чув у ній голос землі, історії й людини.
Саме це глибоке відчуття зв’язку з минулим визначило характер заходів, присвячених ювілейній даті. 
Кращі роки життя Бориса Миколайовича пройшли на Базавлуцьких горбах, серед людей, які посвятили археолога у Почесні громадяни і до сьогодні зберігають пам'ять про поета й науковця - великого серця й щирої душі.
З вдячністю і шаною представники влади, громадськість вшанували видатного науковця, поклали символічну пектораль з польових квітів до меморіальної дошки Борису Мозолевському на вулиці Центральній та квіти до пам'ятного знаку у центральному парку.
Простором пам’яті став Народний історико-краєзнавчий музей імені М.А. Занудька, де відбувся історичний екскурс «Золота Луна скіфського степу».
Через розповідь, образ і символ тут ожила постать Мозолевського - археолога, який умів відчувати глибинну пам’ять землі, і поета, який передавав її у слові. Музейна атмосфера дозволила відчути не лише масштаб відкриттів, а й внутрішній світ людини, що стояла за ними.
Директор музею Тетяна Подольчак, екскурсовод Юрій Мосійчук, педагог-організатор гімназії №4 Наталія Габітова, краєзнавець Альона Ковтун говорили про життєвий шлях Бориса Мозолевського, сповнений відданості Україні, своїй справі, болю і боротьби за відстоювання власних поглядів. Історик Людмила Карандєй розповідала про дослідження історичної спадщини Бориса Мозолевського, які надихнули на власні творчі доробки, котрі мали визнання на всеукраїнському рівні.
У музеї наголошували, що Борис Мозолевський ішов до своєї знахідки усе життя. Мріяв бути льотчиком, навіть закінчив Ейське авіаційне училище, потому був історико-філософський факультет Київського університету ім.Шевченка. Поет, редактор видання “Наукова думка”, позаштатний співробітник інституту археології й кочегар, він прийшов у професію вже тоді, коли інші були на піку діяльності, у 30 років. Через поетичне вольнодумство міг би й не залишитися у ній, хоча, саме прямолінійність погляду звела його з людьми, які відкрили дорогу до цілої епохи скіфоведення. Такими особистостями були засновник української скіфології Олексій Тереножкін, директор гірничо-збагачувального комбінату Григорій Середа, які вірили в успіх опального поета від археології, усіляко сприяючи йому в дослідженнях. Наперекір сумнівам колег, Борис Мозолевський вірив, що неперспективна Товста Могила ховає свої скарби. Незважаючи на негативні археологічні проби, стояв на своєму, доводячи, що “чує стукіт кінських копит”. Його переконання базувалися на глибоких знаннях та дослідженнях.
Ювелірний шедевр усіх часів було піднято 21 червня 1971 року, о 14 годині 30 хвилин. Унікальна знахідка круто змінить його життя, вививши з тривалої тіні, але це не могло вплинути на його людські якості.
Мозолевський став одним з авторитетніших дослідників великих скіфських курганів, захистив кандидатську, видав монографію. Серйозно займаючись проблемою етногеографії Скіфії, паралельно проводив польові дослідження. У 90-х розпочав розкопки Соколової Могили. Дослідження тривало два роки. А роками пізніше, у 93-му, після виснажливої хвороби, життя Бориса Мозолевського замкне своє коло, через 20 років після Товстої Могили...
Він залишив світу велике надбання, яке продовжується у його поетичній та археологічній спадщині. Почесний громадянин, назавжди тут, у місті золотої Пекторалі, бо живе у пам'яті людей.
Про це зазначали у музеї. Василь Теренін, Віктор Латишев, які особисто знали Бориса Мозолевського, розповідали про науковця, що до останнього подиху залишався справжнім патріотом рідної землі. У музеї лунала пісня, яка супроводжувала археолога протягом усього його життя – «Ой, чий то кінь стоїть», у виконанні Анастасії Бойко-Костіної, викладача школи мистецтв «Арт-мюзік».
Пам’ятну дату широко відзначили заклади культури Покрова. Публічна бібліотека та її філії підготували цикл - від виставок-портретів «Борис Мозолевський: археолог, який відкрив Україну світові», «Відкривач пекторалі», «Дослідник скіфського степу» до презентації книжкової виставки «Співець українського степу» й вечора поезії, де звучали його рядки - щирі, степові, філософські.
Музичну й літературну палітру доповнили тематичні години у Покровській музичній школі «Домінанта» та школі мистецтв «Арт-мюзік». Тут образ Мозолевського розкривався через музику, слово й настрій - як «скіфський дух» і як спів поета степу.
Особливо теплою стала зустріч-спогад «Людина-легенда» у клубі селища Перевізькі Хутори. Розповідь ветерана, старожила селища Івана Лісового, який особисто співпрацював із Борисом Мозолевським, додала живих інтонацій і людської близькості до портрета вченого. Тут же відбулася художня майстерня «Золото скіфів», що поєднала історію й творчість.
У Шолоховському сільському будинку культури відбулася година пам’яті «Скіфський цар - Борис Мозолевський», яка стала ще одним щирим виявом пошани до постаті археолога й поета.
Борису Мозолевському присвятили зустріч у територіальному центрі. Про видатного науковця говорили у закладах освіти.
Години пам’яті, історичні розповіді, поетичні читання та мистецькі зустрічі, що проходили у різних куточках громади, склали єдину мозаїку - гідну й живу.
Борис Мозолевський залишив по собі більше, ніж археологічне золото. Він залишив приклад служіння землі, історії та культурі. І допоки Покров згадує його ім’я - його голос і далі звучить крізь час.
За інформацією пресслужби міського голови.
Published in
Культура