Людина-легенда, людина-епоха, ентузіаст, який усе своє життя присвятив збереженню історичної пам’яті та любові до рідного краю – таким був Микола Андрійович Занудько. Сьогодні, 22 квітня, 100 років від дня народження  Почесного громадянина Покрова. До цієї дати  у міському Народному історико-краєзнавчому музеї ім. М.Занудька відбулася пам’ятна зустріч, присвячена краєзнавцю, журналісту й засновнику музею — Миколі Андрійовичу Занудьку.

Цього дня музей наповнився теплом спогадів про людину, яка є знаковою постаттю в історії Покрова, особистістю, що залишила по собі безцінну спадщину і лише світлу пам'ять. У закладі зібралися ті, хто особисто знав Миколу Андрійовича, співпрацював з ним, з ким перетнулися життєві й професійні дороги: Іван Лісовий, Василь Теренін, Леонід Чепінський, Михайло Жукоцький, Сергій Бурлай. І послідовники справи цієї великої людини – фахівці музею, відділу культури виконкому, які зібрали унікальні факти з життя Миколи Занудька, що писав історію Покрова не лише на шпальтах газети «За марганець», а й через експонати, документи, віднайдені в закутках часу. Про це на офіційному сайті Покровської міської ради інформує пресслужба міського голови.

Микола Занудько приїхав до міста у 1956 році, позаду була Друга світова війна, про яку нагадували медалі та ордени. Фронтовик, журналіст, він міг обрати легший шлях, але серцем відчув: місту потрібен осередок пам’яті. Працюючи редактором багатотиражки «За марганець», він водночас збирав історії гірників, зберігав світлини, предмети побуту, документи. Так, крок за кроком, народжувалася велика справа його життя — міський музей.

У 1967 році мрія стала реальністю — у грудні в місті відкрився музей. Уже через два роки він отримав почесне звання «Народного». Це був не просто заклад — це був живий організм, наповнений духом минулих поколінь, ідейністю засновника та вірою в значення історії. Усе це стало можливим завдяки Миколі Андрійовичу Занудьку.

— Пам’ятаємо, як він, усміхнений, але завжди серйозний у справі, збирав експонати, говорив з людьми, переконував, що кожна річ — це історія, — ділилися спогадами Іван Лісовий та Леонід Чепінський. — Його «Москвич» долав десятки кілометрів, аби зібрати експонати у селах, записати спогади очевидців, перевезти старі глечики, рушники, фото. Без музею, казав, місто мертве. Бо музей — це серце.

Про те, що його серце боліло за місто, розповідав Василь Теренін. Як за ініціативи й сприяння Миколи Андрійовича створювалися шкільні музеї, згадував Михайло Жукоцький. Зібрані матеріали історика й краєзнавця мали виняткову історичну цінність, наголошували Сергій Бурлай та Оксана Сізова.

У 1997 році музей отримав його ім’я. Це стало визнанням і вдячністю людині, яка заклала основу для збереження історії Покрова.

Життя Миколи Андрійовича було коротким — лише 68 років. Його не стало 21 квітня, у переддень свого дня народження - 22 квітня…

— Музей залишається головною скарбницею міста, — говорить директор Тетяна Подольчак. — Це місце живе, його відвідують щодня. В кожному експонаті, в кожному слові екскурсовода — пам’ять, яку подарував усім нам Микола Андрійович Занудько.

До визначної дати відділ культури виконкому спільно з музейниками створили буклет «Портрет літописця довжиною в століття», представили експозицію з головними віхами життя Миколи Андрійовича Занудька. За словами Тетяни Сударєвої, Тетяни Подольчак, Людмили Карандєй, Марини Ходи, - це данина безмежної поваги людині, яка присвятила своє життя рідному місту.

Зустріч у музеї стала не лише вшануванням постаті. Вона була нагадуванням про те, як важливо знати свої корені, цінувати тих, хто зберігає минуле, і самим долучатися до творення майбутнього.

За інформацією пресслужби міського голови.

 

Сьогодні біля будинку, де мешкав Захисник, зібралися рідні, друзі воїна, представники влади, містяни, аби вшанувати його пам'ять і покласти квіти до пам'ятної дошки.

Сержант, командир стрілецького відділення стрілецького батальйону, Олександр Васильєв загинув на Курщині, виборюючи незалежність своєї рідної землі. Присутні схиляли голови у хвилині мовчання, віддаючи данину безмежної шани герою.

Олександр Васильєв народився 10 жовтня 1980 року у Покрові. Навчався у сьомій та восьмій школах. По закінченню, вступив до ПТУ№50, де отримав робітничу професію. Був призваний на строкову службу, після якої розпочав трудову діяльність приватним підприємцем. З початком повномасштабного вторгнення Олександр добровольцем став на захист України. Пройшов Бахмут, де отримав тяжке поранення. Потім були Часів Яр, Курщина. Олександр Васильєв загинув 2 жовтня 2024 року, виходячи з оточення, ціною власного життя рятуючи побратимів…Йому було 43 роки. У Захисника залишилося дві донечки.

Цього дня його згадували як щиру, відкриту людину, яка завжди готова була підтримати, допомогти. Відданий Україні, він прагнув миру й незалежності своїй рідній землі, за яку віддав найдорожче.

Право відкрити дошку було надане рідним Олександра Васильєва.

Вічна пам'ять і вічна слава Герою!

За інформацією пресслужби міського голови.

 

У Покрові відбувся І етап обласного конкурсу юних літераторів, художників та композиторів "Собори наших душ" серед здобувачів освіти закладів загальної середньої освіти.

Конкурс об’єднав талановитих дітей, які через слово і пензель передали свій внутрішній світ, любов до рідної землі та прагнення до краси.

За інформацією міського управління освіти, у конкурсі юних літераторів взяли участь 43 здобувачі освіти, які подали понад 60 різножанрових робіт. Оцінювання відбувалося за номінаціями: «Поезія», «Проза», «Казка». Тематика — довільна.

На конкурс юних художників організаційний комітет прийняв 48 робіт від 44 учасників. Серед номінацій - «Живопис», «Нетрадиційний живопис», «Комбінована техніка», «Графіка», «Комп'ютерна графіка». Кожна робота — це окрема історія, щире дитяче бачення світу й незламна віра в світле майбутнє.

Журі конкурсу відзначило високий рівень майстерності юних авторів, глибину змісту літературних творів і яскравість художніх робіт.

У кожній номінації визначено переможців. Уже надіслано 12 робіт юних літераторів та 16 робіт юних художників для участі в обласному етапі конкурсу.

За інформацією пресслужби міського голови.

 

У складі команди, що представляла Федерацію зі стрибків у воду Дніпропетровської області, Неллі показала справжню красу цього виду спорту, вкотре переможно піднявши прапор рідної України.

Виступи Неллі Чуканівської, Владислава Балькіна, Дмитра Вишиванова та Вадима Кочана, вихованців тренерів – Олега Вишиванова та Ольги Савчук, журі назвали потужними й яскравими.

У столиці Угорщини – Будапешті, юніори з Дніпропетровщини здобули 8 медалей, продемонструвавши відмінну підготовку й технічність.

Наша команда змагалася з найсильнішими стрибунами з 11 країн Європи.

Для Неллі це були наступні серйозні змагання після турніру у Філіпінах, де вона успішно виступила з хайдайвингу, здобувши перемогу. Вже у перший день змагань, незважаючи на важкий переліт з Філіпін, спортсменка перемогла у стрибках з 10-метрової вежі у групі «А» (16-18 років). Вона показала справжню волю до перемоги!

Яскравими були виступи й інших стрибунів. Владислав Балькін виборов «срібло» у групі «А» (16-18 років) у стрибках з 3-метрового трампліна, а друге «срібло» - у стрибках з 10-метрової вежі.

В цій же віковій групі бронза у Вадима Кочана у стрибках з 1-метрового трампліна.

Також Владислав Балькін та Вадим Кочан вибороли «срібло» у синхронних стрибках.

14-річний Дмитро Вишиванов став переможцем у групі «В» (14-15 років) у стрибках з 1-метрового трампліна. Другу золоту медаль Дмитро виборов у стрибках з 3-метрового трампліну.

На турнірі Дмитра Вишиванова та Владислава Балькіна нагородили окремими призами за продемонстровані високі результати та виконання складних стрибків.

За інформацією пресслужби міського голови.

 

Світле Христове Воскресіння у Покрові зустрічали з вірою, надією у перемогу добра й світла. Для кожного це особливі слова в особливий день, коли всі помисли направлені на укріплення душевних сил, що дарують снагу до життя.

Покровчани готувалися до нього з відкритими серцями й безмежною вдячністю до наших Захисників і Захисниць.

Аби Пасха була сповнена радістю й традиціями, заклади культури пропонували мешканцям поринути в історію свята та наповнити свої оселі великодніми атрибутами. Про це на офіційному сайті Покровської міської ради інформує пресслужба міського голови.

Міський музей та публічна бібліотека з філіями не лише розповідали про мистецтво й історію писанкарства, а й запрошували до майстер-класів з розпису великодніх яєць. Діти й дорослі мали унікальну можливість створити свої взірці писанкарства за допомогою справжніх писачків та фарб, або виготовити паперовий святковий декор.

Самобутні майстрині КБКЗ Шолоховський сільський будинок культури розкрили таємниці автентичних великодніх прикрас, виготовлених з природного матеріалу. Саме таких, якими прикрашали оселі наші бабусі й прабабусі, наповнюючи їх ароматом квітів та вірою у добро.

З теплом, щирістю, зануренням в історію проходили майстер-класи у ветеранському просторі міста, бібліотечних філіях,  Миронівському сільському клубі, клубі селища Перевізські Хутори. Наймолодшим покровчанам публічна бібліотека розкривала свято засобом гри та лялькового театру, аби Великоднє диво оселилося у душах малечі.

Музичну спадщину презентували вихованці й викладачі мистецьких шкіл.

Великодню присвятили творчі й навчальні ініціативи і заклади освіти. Тут пройшли цікаві майстер-класи, зустрічі. Діти вивчали глибинне значення свята, відображаючи свої думки й емоції у малюнках поробках. Готували пасхальні листівки-вітання, великодні кошики  нашим незламним Захисникам та Захисницям, висловлюючи побажання, що єднає українців у ці світлі дні – перемоги, миру, добра й процвітання рідній Україні.

За інформацією пресслужби міського голови.

 

11 квітня – дата, що є нагадуванням про одну з найжахливіших сторінок історії людства, про мільйони закатованих у таборах смерті Другої світової. 80 років тому, 11 квітня 1945 року, в’язні Бухенвальду підняли інтернаціональне повстання, табір було звільнено американськими військами. За 8 років тільки через Бухенвальд пройшло близько 250 тисяч людей, майже 50 тисяч з яких загинули. Під час війни на території Німеччини та окупованих нею країн діяло більше 14 тисяч концтаборів. За різними оцінками через «фабрики смерті» пройшло до 20 мільйонів людей з 30 країн світу, з яких загинуло більше 11 мільйонів. Тільки в Україні діяло  2 концтабори, 100 виправно-трудових таборів і таборів примусової праці, 304 гетто, 23 пересильні табори, 66 гестапівських тюрм, 242 табори для військовополонених.

Міжнародний день визволення в'язнів нацистських концтаборів є свідченням злодіянь, символом мужності й нескореності полонених. Сьогодні представники влади, містяни вшанували пам'ять загиблих, всіх, хто пройшов пеклом концтаборів.

Для Покрова він відгукується болем про трагедію, яку пережило місто під час окупації краю. Під час Другої світової на території міста, у селищі Рудник, діяв один з військово-польових концентраційних таборів. Понад дві тисячі закатованих полонених, серед яких і мирні мешканці, поховані у братській могилі селища Олександрівка. З 1520 наших земляків, примусово вивезених до Німеччини, додому повернулося лише 760.

Зі спогадів  полоненого Василя Глущенка, колишній клуб Рудника, переобладнаний у барак, нагадував могильник. В’язні вмирали від тортур, голоду і хвороб. Знесилені люди не могли підвестися з нар, щури відгризали кінцівки пальців. Коли чули гавкіт собак й постріли, знали, що наступного дня з табору будуть вивозити вбитих. Щодня похоронна команда з числа ув’язнених везла тіла загиблих до братської могили.

Ці свідчення зберігаються у міському народному історико-краєзнавчому музеї ім.М.Занудька, як і болючі спогади Петра Гопенка, Марії Шмигаль, Никифора Жукова, кому дивом вдалося залишитися живими.

У постійнодіючій експозиції фото людей, які пережили жах таборів: Павла Алєйнікова, Володимира Шепотько,  Миколи Повстяного – в’язнів Маутхаузена, Дахау. І ще десятка наших земляків, які пройшли концентраційні табори, були вивезені на примусові роботи до трудових таборів. Музей зберігає кожне свідчення, яке лунає вироком і не має терміну давнини. Як наголошують фахівці, святий обов’язок — зберегти і передати пам’ять молодому поколінню про мільйони безневинно загиблих у нацистських концтаборах, гетто, тюрмах, інших місцях примусового тримання.

Сьогодні, 11 квітня, у музеї говорили про цю скорботну сторінку Другої світової. Тематичні заходи пройшли  у закладах культури й освіти у пам'ять про тих, хто пройшов крізь пекло концтаборів. Кого – не забуто.

За інформацією пресслужби міського голови.

 

З 10 квітня розпочинає роботу дитячий майданчик на бульварі Шевченка.

Графік роботи: з 10 квітня 2025 року по 31 травня 2025 року – з 08:00 до 20:00;

з 01 червня 2025 року по 20 жовтня 2025 року – з 08:00 до 21:00.

На фото приклади, як кермувальники порушують швидкісний режим у Дніпрі. 

За минулий місяць патрульні притягли до відповідальності за перевищення встановленої швидкості руху понад понад 1️⃣2️⃣4️⃣0️⃣водіїв. 

Нагадуємо, що дотримання швидкісного режиму — це запорука вашої безпеки.

Перевищення дозволеної швидкості значно збільшує ризик дорожньо-транспортних пригод з потерпілими. 

У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більш як 50 км/год, а у житлових і пішохідних зонах — до 20 км/год;

Поза населеними пунктами транспортним засобам дозволяється рухатись зі швидкістю до 90 км/год, а у разі відокремлення проїжджих частин одна від одної за допомогою розділювальної смуги — не більш як 110 км/год. 

На автомагістралях максимально дозволена швидкість руху до 130 км/год.

За інформацією Патрульної поліції Дніпропетровської області

 

У серці мальовничих селищ, де час ніби сповільнює свій плин, а шепіт вітру переплітається з мелодіями народних пісень, заклади культури стали справжніми осередками збереження українських традицій.

КБКЗ Шолоховський сільський будинок культури з філією - Миронівським сільським клубом, клуб селища Перевізські Хутори є осередками, де відчувається особлива енергія – збереження народних традицій, що дбайливо передаються з покоління в покоління. Спільно з мешканцями працівники створили народні світлиці, де відродили побут наших пращурів. Зібрали елементи, які прикрашали кожну оселю – рушники, підзорники, посуд, знаряддя праці. У сільському будинку культури Шолохового створили цілий цикл цікавих зустрічей, присвячених елементам української хати – скрині, печі, глиняному посуду, національному одягу. Про їхню історію можна не тільки послухати, а й приміряти український стрій.

У закладах лунають мелодійні народні пісні, а в повітрі пахне майстерністю та творчістю. Затишні стіни часто стають місцем проведення тематичних вечорів, присвячених народним святам та пам’ятним датам. На Різдво тут звучать колядки, на Василя - щедрівки, а на Зелені свята - веснянки. Молодь із захопленням бере участь у відтворенні давніх обрядів, вчиться розуміти їхній глибокий символізм та значення. Майстер-класи долучають до чогось справжнього, глибокого, що сягає корінням у сиву давнину.

Особливо цінною є тісна співпраця клубних закладів з міським Народним історико-краєзнавчим музеєм ім. М. Занудька. Спільні виставки, лекції, екскурсії дають змогу юним мешканцям глибше пізнати історію рідного краю, ознайомитися з побутом та традиціями своїх предків. Експонати музею оживають у розповідях працівників культури, стаючи не просто мовчазними свідками минулого, а живими історіями, що надихають та навчають. Не так давно Будинок культури Шолохового спільно з міським музеєм взяв участь у народознавчому проєкті "Коріння роду-сила народу" обласного методичного центру клубної роботи та народної творчості. Досвід Покрова, зібрані матеріали, увійшли до історичної скарбниці Дніпропетровщини.

Кропітка, надзвичайно важлива робота клубних закладів - це створення живого мосту між минулим і майбутнім, виховання у молодого покоління почуття національної гідності, любові до рідної землі та її багатої культурної спадщини.

За інформацією пресслужби міського голови.

 

Литовські митники виявили церковний дзвін, який до Росії намагався вивезти громадянин Молдови. Ймовірно, артефакт був присвячений митрополиту Петру Могилі та був вивезений з України за невідомих обставин.

Про це повідомила пресслужба Литовської митної служби у понеділок, 7 квітня.

У ніч з 15 на 16 березня, чоловік проходив автомобільний митний контроль на кордоні та заявив, що не має предметів, що потребують декларування. Однак, оглянувши автомобіль, митники виявили всередині захований під мішками церковний дзвін.

Предмет важить приблизно 260 кілограмів й на ньому можна помітити церковні написи: "Судячи з написів на дзвоні, він може бути призначений для вшанування православного святого XVII століття, митрополита Київського і всієї Русі святителя Петра Могили".

Водій не зміг надати жодних документів про походження та право власності дзвону, сказавши, що не знав, що такі документи потрібні. Згодом він зізнався, що мав намір перевезти його з російського міста Подольськ через Білорусь і Литву до Молдови на прохання Патріархів Кирила і Миколая.

Наразі спеціалісти Управління охорони культурної спадщини Литви встановлюють, чи є дзвін об’єктом культурної спадщини. Митники тим часом з'ясовують, чи могли дзвін викрасти в Україні.

Джерело: "Українська правда"